Записки юного сінефіла

Просто я дуже люблю кіно.

Kill Your Darlings (2013)

the madman bum and angel beat in Time, unknown, yet putting down here what might be left to say in time come after death.

Allen Ginsberg. HOWL

Варто почати з того, що я люблю бітників. Мені подобається їхні вільнодумство, боротьба зі стереотипами і духовна простота. Мені подобається їхня творчість. Мені зрозуміла їхня життєва позиція. І цей фільм мені теж подобається.

Як на мене, фільм буде цікавий і тим, хто обізнаний з культурою бітників, і тим, хто з нею абсолютно не знайомий. Адже фільм показує те, як одна людина, одна подія можуть змінити життя багатьох інших. Розірване коло. Новий початок. Нове життя. Ось про що цей фільм. Але не думайте, що я раджу вам подивитись його. Він занадто хороший, щоб я пробувала його розділити з кимось. Я хочу лише просто поділитись враженнями.

Отже, цей фільм розповідає про «розбите покоління», його виникнення і все те неймовірно, що творилося в його осередку. Бітники – це бунтарство, самозречення і джаз. Бітники – це подорожі у сутінках наркотичного сп’яніння. Бітники – це втілення безмежної свободи, вільного духу і істинної життєвої філософії. Для них життя – це коло, яке потрібно розірвати. І смерть для них – не смерть, а переродження. Кожного дня вони народжуються, щоб прожити новий день як ціле життя, і помирають, лягаючи спати. І навіть коли вони справді померли – вони не померли. Вони живуть і досі в усьому тому, що породило їхнє покоління. Бітники – це безсмертні фенікси, які встають із попелу свого покоління. Кожна генерація повинна мати таких ось бітників-бунтівників, бо лише вони можуть показати життя з іншого боку. Вони виставляють на загальний огляд виворітню сторону людського існування. Вони плюють на усталену мораль – у них є своя мораль. Вони нехтують загальноприйнятими законами – у них є свої закони. Вони не живуть, а горять. Горять швидко і яскраво, а потім так само швидко згорають дотла. Але ж вони фенікси – вони відродяться з попелу. Бітники прийшли у цей світ, щоб вбивати те, що затуманює нам розум, що робить нас сірою безвільною масою. «Вбий!» - кричать вони. Вбий стереотипи. Вбий сьогодення. Вбий буденність. Вбий себе. Вбий! Вбий! Вбий! Вбий своїх коханих!.. Вбий те, що гальмує тебе; те, до чого ти звик; те, що перетворює твоє існування у рутину. Вбий те, що, як тобі здається, ти любиш. Зроби те, що здається абсурдом. Кричи у бездушній тиші. Мовчи у голосному натовпі. Вдихай отруйний газ, яким просякло справжнє життя. Він уб’є тебе, але ти не помреш – ти переродишся. Не будь, як всі, – будь собою. Бійся життя – бо ти не  у Країні Чудес. Але не бійся жити і помирати.

Бітники-герої цього фільму не бояться жити. А смерть їх тільки манить так, як полум’я притягує комах у нічній темряві. Сцена спроби подвійного самогубства Карра і Гінзберга чи не найкращий приклад того, як легко вони піддаються спокусі.

Отже, п’ять головних персонажів. Ми не знаємо їх, а вони не знають себе. Хто вони? «Брехун» Люсьєн? «Нерозквітлий юнак» Аллен? «Футболіст» Джек? «Злочинець» Білл? «Гей» Девід? Скільки у цьому правди? Не вони так описали себе. Такими вони здаються на перший погляд. А якщо підійти ближче і придивитись, то розумієш, що Люсьєн не бреше, а боїться; що Аллен не юний, а обачний; що Джек ніякий не футболіст, а справжній письменник; що Білл не злочинець, а лише мріє бути ним; що Девід не гей, а просто закоханий. Але й це лиш маленька частина їхніх багатогранних неосяжних особистостей. Це лиш ті сторони своєї сутності, які вони дозволяють нам побачити. Всі вони прийшли з різних місць, але зустрілись у одній просторово-часовій точці. Чи веління долі, чи співпадіння, чи ще якась незрозуміла чортівня звели їх разом. БАХ! Коло розірване! Ця зустріч змінила все. Не тільки їхні життя, а й усю історію. Хтозна, яким би було зараз життя, якби історія не знала ніяких бітників. І хіба ці юнаки тоді справді усвідомлювали, на який шлях вони стали? Ніхто з них і не підозрював, що вони так швидко переродяться. І переродила їх смерть, лише одна справжня смерть – смерть Девіда Кеммерера. Не дарма Люсьєн при першій нашій зустрічі з Девідом охрестив його янголом-охоронцем. Девід і справді виявився янголом, який своєю смертю змінив хід історії. Всі наші герої померли разом з ним. Вони померли хлопчаками, а прокинулись уже Митцями.

Якщо говорити про те, як втілені головні образи на екрані, то у мене немає жодних претензій, а лише чистий захват. Всі актори – це пряме попадання у свої ролі. Живі, відчайдушні люди, які шукають «нового бачення» світу. Вони роблять помилки. Їх навіть важко назвати хорошими персонажами. Але їхня заслуга у тому, що вони такі, які є, - вони справжні. І актори це розуміють краще, ніж ми з вами. Вони і самі горять на екрані, як і їхні герої. ДеХаан – моє кохання у цьому фільмі, Редкліфф – моє прозріння, Фостер – моя відрада, Х’юстон – моє відкриття, Холл – мій жаль.

Хочу ще відмітити музику у фільмі. Дуже вдало підібраний саундтрек. Всі емоції не тільки на обличчях героїв, а й у музиці, яка ховається за їхніми спинами.

Підсумовуючи, скажу, що фільм точно вдався. Може це не безперечний шедевр, але він настільки простий і складний одночасно, що поганим його точно не назвеш. Фільм, який стоїть на межі божевілля і буденності, лицемірства і людяності, брехні і щирої правди, раціонального та ірраціонального. Він абсурдний і в дечому аморальний, бо такими були бітники. І таким він і має бути. Єдине, чого трохи не вистачило, - це отих істинних безумства, приреченості і проклятості, якими жили бітники, тому

9 із 10.